ГІБІСКУС САБДАРИФА (Hibiscus sabdariffa L.) — представник численного роду гібіскусів (Hibiscus) родини мальвових (Malvaceae), який налічує понад 300 дикорослих та культивованих видів. Рос. назви: гибискус сабдарифа, розелла, суданская роза; нар. назви: каркаде, болотяна мальва. Батьківщиною гібіскусів вважають Південно-Східну Азію. Широко розповсюджені в Центральній та Східній Африці, а також в Америці. Ростуть на вологих ґрунтах та подекуди утворюють зарості. В Україні найбільш поширеним видом гібіскуса є Hibiscus rosa-sinensis L. — кімнатна рослина, відома під назвою китайської троянди. Як овочеву культуру в Азії вирощують гібіскус їстівний (Hibiscus esculentus), або бамію. Г.с. походить з Індії, широко розповсюджений у тропічних областях. Зоною промислового культивування є Судан. Це однорічний, вічнозелений, розгалужений чагарник 3,5 м завв. Стебло та листя зелені, з червонуватим відтінком. Листя зверху гладеньке, розділене на 3–7 лопатей із зубчастим краєм, нижня частина — овальна. Квітки великі, 7–10 см у діаметрі, з короткою квітконіжкою та товстими червоними пелюстками. Зовні квітки червоно-фіолетові, зсередини — темно-пурпурові. В основі пелюсток — жовта, іноді коричнева пляма. Чашечки червонуваті, іноді зеленкуватого кольору. Після цвітіння чашечка набуває світло-червоного відтінку, збільшується в розмірах та стає соковитішою. Плід — коробочка, яка розпадається на 5 стулок та містить 3–4 насінини. Насіння світло-коричневе, 3–5 мм завд., опушене. Як офіцинальну ЛРС застосовують чашечки та підчаші Г.с. — Hibisci sabdariffae Flos, зібрані у період плодоносіння. Цвітіння Г.с. відбувається відповідно до зменшення тривалості світлового дня та інтенсивності світла. Цей період припадає на вересень і наступні місяці, залежно від країни вирощування, і триває до часу цвітіння всієї плантації. Після того, як відцвітають квітки, чашечки починають активно рости. Коли вони збільшуються в кілька разів і стають м’ясистими, їх збирають, зрізаючи з куща ножицями, залишаючи нестиглі чашечки до повного дозрівання. Збір проводять через кожні 10 днів протягом сезону. Після цього оцвітини відокремлюють від насіннєвих коробочок і сушать на повітрі під наметами, запобігаючи дії сонячних променів, які значно знижують якість сировини. Основними діючими речовинами є органічні кислоти (гібіскусова, лимонна, янтарна, яблучна, винна — 15–30%), полісахариди (15%), пектини (2%), амінокислоти (10%), флавоноїди та антоціани (1,5%) (ціанідин-3-глюкозид, ціанідин-3-ксилоглюкозид, дельфінідин, дельфінідин-3-глюкозид, дельфінін, гібісцетрин, гібісцин, гібісцетин, гозіпетин, сабдаретин, сабдаретрин, кверцетин), мінеральні речовини, вітаміни С і Р. Плоди містять пектини, анісовий альдегід, органічні кислоти (аскорбінову, лимонну, мурашину), бензиловий спирт, бензальдегід, мінеральні речовини. Листя має у своєму складі анісовий альдегід, каротиноїди, органічні кислоти (яблучну, лимонну, аскорбінову), ліпіди, полісахариди, мікроелементи, амінокислоти, флавоноїди. Насіння містить жирні кислоти (пальмітолеїнову, пальмітинову, олеїнову, мірістинову), серед яких переважає ліноленова (44%), крохмаль, целюлозу, ергостерол, β-ситостерол, каротиноїди, мікроелементи. У коренях містяться сапоніни та винна кислота.
У науковій та нар. медицині використовують плоди, квітки, листя та корені Г.с. Чашечки Г.с. входять до ДФУ та Європейської фармакопеї. Настій квіток Г.с. має відхаркувальний, капілярозміцнювальний, гіпохолестеринемічний, послаблювальний ефект (при запорах, пов’язаних зі зниженою руховою активністю кишечнику), а також антигельмінтні властивості. Квітки Г.с. є сировиною для виготовлення чаю каркаде, який має гіпотензивну, сечогінну, заспокійливу, гепатопротекторну, спазмолітичну, протизапальну, антибактеріальну та жовчогінну дію, причому використовують як пелюстки, так і чашечки. Препарати квіток Г.с. стимулюють секрецію шлункового соку, тому їх не слід вживати хворим із підвищеною кислотністю, виразкою шлунка і дванадцятипалої кишки. У народній медицині квітки та листя Г.с. використовують як сировину, що має бактерицидну, протизапальну, гепатопротекторну, жовчогінну, сечогінну, кровоспинну та протисудомну дію. В Індії та Арабських країнах листя і квітки (чашечки та пелюстки) Г.с. застосовують для лікування при артеріальній гіпертензії. Насіння Г.с. є джерелом рослинної олії, що знижує рівень холестерину крові. Подрібнені свіжі квітки та листя Г.с. використовують зовнішньо для лікування при фурункульозі, екземі, виразках, також застосовують настій квіток як примочок. Квітки Г.с. входять до складу ДД, які сприяють схудненню та нормалізації процесу травлення. Плоди є складовою фруктових чаїв «Суданська роза», «Мальвовий чай», «Чай гібіскусу».
Державна Фармакопея України. — Х., 2008; European Pharmacopoeia. — 7th Ed. — Strasbourg, 2008; Gomes M.E. Pharmacological evidences of the extracts and secondary metabolites from plants of the genus Hibiscus // Food Chem. — 2010; McClintock N.C., Tahir E.L. Hibiscus sabdariffa L., Prota 2 (Plant Resources of Tropical Africa). — Neth., 2004; Naman N.M. Chemical compositions of varieties of sorrel (Hibiscus sabdariffa L.), calyces and the drinks made from them // Plant Foods Hum Nutr. — 2003; Ross I.A. Medicinal plants of the word. — NJ., 2003.